престиж
ПРЕСТИ́Ж, у, ч.
Авторитет, вплив, який має хто-, що-небудь.
Щоб хоч скільки-небудь удержувати свій престиж між слухачами, приватних розмов уникали [вихователі] з ними (С. Васильченко);
Бова виявився самотнім. Тоді, щоб зберегти свій престиж перед колективом і, головне, щоб утриматись на роботі, він таки пішов до директора цирку (Д. Ткач);
Вистава зробила фурор у місті і навіть несподівано підняла мій престиж: смотритель школи .. почав звертатися до мене на “ви” (з мемуарної літ.);
А то ж іще селяни. Уронити перед ними свій панський престиж – та це все одно що самому собі вистрілити в лоб (Г. Хоткевич);
Спеціалісти критики, що свій престиж підтримують тим, що ніколи нічим не бувають вдоволені, гордо відмовляються виголошувати свою високу думку, і їх треба припрошувати, як іменитих гостей на званому обіді (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)