прецедент
ПРЕЦЕДЕ́НТ, у, ч.
1. Вчинок, випадок, що стався в минулому і є прикладом або виправданням для наступних подібних вчинків, випадків.
Про гонорар докторові Дерижанову я надумалася так: його питай не питай, він нічого виразно не скаже, я се знаю з деяких прецедентів (Леся Українка);
[5-й чиновник:] У вас нема посилань на авторитети. Це не має прецедентів у науці. [Мічурін:] То й добре... Тепер наука їх матиме (О. Довженко);
Саме Гетьманщина явила для політичних діячів України початку XX ст. прецедент українського самоврядування (з наук. літ.).
2. У праві – рішення суду щодо певної справи, яке в подальшому є взірцем для судів при розв'язанні аналогічних справ.
Мені не слід було забувати, що по судах цієї, як і всіх англо-американських країн, вирішальну роль грають не закони, лише прецеденти (І. Кулик).
Словник української мови (СУМ-20)