пречудо
ПРЕЧУ́ДО, а, с., розм.
Надзвичайне чудо, диво.
З усього села збігалися діти дивитись на те пречудо [ворота] – і великим дивом дивувалися... (Панас Мирний).
(1) На пречу́до, у знач. присл. – навдивовижу.
А дівчинка, справді, як та квіточка, розпукується; таке славне дитяточко, веселе й здорове, на пречудо! (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)