прибріхувати
ПРИБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИБРЕХА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., що і без прям. дод., розм.
Розповідаючи про що-небудь, додавати від себе брехні, вигадувати.
Він знову почав розказувати про своє минуле життя в городі, багато прибріхуючи (Б. Грінченко);
Гаманюк вирішив, що він нічого не втратить, коли почне трохи прибріхувати (М. Ю. Тарновський);
– А ті [писаки], що самі ніколи нічого путнього не написали, а тільки вздрить яку книжку, .. і те не так, і се не сяк, та часом такого прибреше, що чого і у книжці того нема і чоловік зроду не писав (Г. Квітка-Основ'яненко);
“Може, він не такий легковажний чоловік, як на його наговорила вчительша, а може, вона й прибрехала, додала своєї отруйної жовчі”, – думала Ватя (І. Нечуй-Левицький);
– Отак і живи, хлопче, з радістю! І навіть коли прибрешеш для сміху, не біда (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)