привиддя
ПРИВИ́ДДЯ, я, с.
Те саме, що при́вид.
Над апаратним столом з'явилась біла постать. То був Морзе. Всі, хто бачив його поличчя, пізнали його відразу. – Зупиніться і дайте мені говорити, – сказало привиддя (В. Самійленко);
[Гелен:] Склавши руки або заломивши, стоїш безвладна перед тим привиддям страшної правди, мов закам'яніла (Леся Українка);
* У порівн. Сунуться, сунуться хмари Темні, брудні, Наче злих фурій отари, Мов ті привиддя страшні (М. Вороний).
Словник української мови (СУМ-20)