привілей
ПРИВІЛЕ́Й, ю, ч.
1. Особлива перевага, пільга, яку закон надає окремим особам, групам людей або певному станові, класові (класам).
Сенат .. присудив кодачанам жить на городській землі з тими привілеями, які має земство (О. Стороженко);
Матвєєв був з уральських козаків і засуджував в душі миколаївський режим, який дуже обмежував старі традиційні привілеї яїцьких козаків (З. Тулуб);
У 1829 році, невдовзі після розправи над декабристами, що повстали проти кріпосництва, Микола І вважав за необхідне особливим указом підтвердити станові привілеї дворянства Чернігівської губернії (з публіц. літ.);
// Повна перевага кого-небудь, право на виняткове ставлення до себе порівняно з іншими.
Павлуша, не зводячись (неписаний привілей!) самодоволено відхилиться на спинку парти і відповість на запитання (А. Головко);
Образотворче вирішення фільму – привілей не тільки художника (з наук. літ.);
// Право на відмітну ознаку.
– Червоні цятки – привілей заміжніх жінок [в Індії] (В. Минко);
Кавалери розкішно одягались і носили пишні зачіски з локонами, що було привілеєм дворян (з навч. літ.).
2. В епоху феодалізму – грамота, якою надавалися або стверджувалися певні переваги, пільги для окремих осіб, груп людей, певних станів, класів.
– Не сховаєшся од нас ні за високими ворітьми, ні за привілеями! (П. Куліш);
– А ще краще, – порадив Корж, – дочекатися старшини. Хай він розшукує привілей на нашу землю (З. Тулуб).
3. заст. Патент.
Найперший патент, або привілей, як тоді він називався, був виданий на механізм “для зручнішого ведення суден з великим вантажем проти течії рік” (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)