привіт
ПРИВІ́Т, у, ч.
1. Вираження доброзичливого ставлення, дружніх почуттів до кого-небудь.
[Грицько:] Ви ж знаєте, що наші старі й досі ворогують, – одно на одного дивитись не зможе. А от Євдокія Васильовна, спасибі їм, до мене завжди з добрим словом і привітом (Панас Мирний);
Батько з сином замість привіту після довгої розлуки почали молотити один одного (О. Довженко);
// Слова, які виражають таке ставлення, такі почуття.
[Хуса:] Невже тобі так тяжко привітати моїх гостей? Я ж не прошу багато. Ну, вийди їм назустріч, уклонися, промов до Марції якийсь привіт... (Леся Українка);
Вона почала одержувати силу листів з привітами і поздоровленнями (В. Кучер);
Я до віконечка поліз .. Ще раз поглянути на світ Та горам кинути привіт (П. Грабовський);
* Образно. Гудок скрикнув спросоння... Над хлібами стиглими покотився ранковий привіт... (А. Головко);
// кому і без дод. Вітання, адресоване кому-небудь при зустрічі, в листі і т. ін.
Привіт тобі, моє ластовенятко, що, з рідного полинувши гнізда, десь пурхаєш над голубим Дніпром (М. Драй-Хмара);
Повз Черниша пробіг схвильований Козаков. – Привіт молодшому лейтенанту! – гукнув він на ходу (О. Гончар).
2. розм. Прихильне ставлення до кого-небудь.
Роман од Соломії якось ніби одхиляється: нема в його давнього привіту до неї (І. Нечуй-Левицький);
І виросте воно [дитя], як те стебло край дороги, одно одним, не бачивши привіту людського, не знаючи, що то своє добре (Панас Мирний);
Як гарно нам жити – в добрі і в привіті – В країні відважних і дужих людей (В. Бичко);
// заст. Зустріч, прийом.
Спасибі же тобі, мій брате, За щирий, любий твій привіт. Хай мир живе у твоїй хаті (І. Франко);
Явдоха плюнула й побігла з сіней. Солошка засмутилася тому привіту, та не надовго (Панас Мирний).
(1) Ні приві́ту, ні сові́ту – про байдуже, недоброзичливе ставлення з чийогось боку.
Другого дня пішли [молоді] панам поклонитись. Не почула Олеся ні привіту, ні совіту, ані любого та веселого погляду не побачила (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)