пригасати
ПРИГАСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГА́СНУТИ, ну, неш, док.
1. Втрачаючи яскравість, повільно згасати (про вогонь, світло і т. ін.).
Біле проміння, що лежало на всю хату, почало тремтіти, то пригасало, то знову сяло (Б. Грінченко);
Спалахнувши високо, .. вогонь почав поволі пригасати (Г. Хоткевич);
Коня свого вліво внутрішнім шенкелем враз підштовхнувши, сам відхилився [Котовський]: очі – як тії прожектори два, що на хвильку пригасли (П. Тичина);
* Образно. А листя все кружляє і спада, І стелиться, і шурхає, мов знає, Що жар його надовго пригасає (Л. Первомайський);
// Переставати випромінювати світло, ставати невидимим (про небесні світила).
На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина);
Довга стайня .. дрімала, ніби й зовсім не треба було виїздити в поле, хоч на небі починали вже пригасати зорі (П. Панч);
// Наближатися до кінця (про день, вечір і т. ін.).
Як стала вже ніч пригасати, почув, що гасилося й моє з нею почуття (С. Васильченко);
Дзвонять бруковані вулиці рівні, День пригасає у творчім горінні (П. Дорошко);
// Втрачати блиск, жвавість (про очі, погляд).
Блискучі очі [Ломицького] пригасли (І. Нечуй-Левицький);
Ледь помітна хмарина майнула по дівочому лицю, пригасло, на мить прикрилося віями сяйво очей (О. Гончар);
// Поступово бліднути, тьмяніти.
Вона трохи заспокоїлась. Рум'янець трохи пригас на щоках (І. Нечуй-Левицький);
// Слабшати, затихати (про звуки).
Пригасаючи помалу, Ледь чутний гуркіт вдалині затих (Л. Первомайський);
Пригасаючи на стежці лісовій, Ще довго лився спів (М. Рильський).
2. перев. док., перен. Втратити сили, здоров'я.
Зимою я була щось пригасла, але літом я завжди оптимістка (Леся Українка);
Горе та каторжна робота висушили молодицю, що не впізнати у ній колись моторної веселухи. Тільки й залишилося, що ставна дівоча постать .. А могла б і зовсім зігнутися, пригаснути (В. Речмедін);
// Утративши впевненість у собі з якої-небудь причини, знітитися; поникнути.
Він і справді по-своєму зрозумів її мовчання. Значить, піддається йому Оксана. Пригасла, мов останні промені сонця (І. Цюпа);
Вона уважно глянула на нього, і в тому погляді було стільки духовної твердості і холодного презирства, що Тимко пригас і заблимав очима (Григорій Тютюнник).
3. перен. Згасаючи, слабнучи, завмирати, зникати (про почуття, думки і т. ін.).
Тугар Вовк чув, що гнів його до Максима якось пригасає, мов пожежа, якій не стало вже дров (І. Франко);
Сили її зрадили, віра почала пригасати (М. Руденко);
// Втрачати попередню актуальність, гостроту.
Остап пригадав, що вже кілька днів підряд пригасали в його бригаді жарти, розмови ставали якимись вимушеними (М. Ю. Тарновський);
Цікаво, що ось минув час, гострота багатьох питань пригасла, деякі проблеми, на які ми насамперед звертали увагу в творах, відступили на задній план (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)