пригноблювати
ПРИГНО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИГНОБИ́ТИ, ноблю́, но́биш; мн. пригно́блять; док., кого.
1. Жорстоко експлуатуючи, не давати вільно жити.
– Багатий пригноблює бідного .. Скрізь панує неправда в світі, – сказав сумовито Роман (І. Нечуй-Левицький);
– Ох, який ти [отець Христофор] злий! Ти пригноблюєш ближніх (О. Довженко);
Бачу, єгиптянок очі сміються з-під чорних серпанків, жінку Іслам пригнобив, але очі зосталися вільні! (Леся Українка).
2. перен., рідко. Створювати важкий настрій; викликати важке, болісне почуття.
Тиша ця пригнобила його (І. Франко);
Недостаток болить, журба мулить, пригноблює, робить вовчкуватим, убиває! (О. Кобилянська);
Свідомість важного моменту і почуття великої відповідальності за свій історичний вчинок не пригноблювали гетьмана, а скорше підбадьорювали його (Б. Лепкий).
3. перен., рідко. Поглинати, відтісняти що-небудь.
Сонце запалало на сході і пригнобило пітьму (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)