прийменник
ПРИЙМЕ́ННИК, а, ч., лінгв.
Незмінне службове слово, що вказує на синтаксичне підпорядкування іменника, а також займенника і числівника.
Прийменники бувають прості або первісні (в, на, при, під, над і т, д,) і складені (попід, поміж, поза, з-під) (з наук. літ.);
Зрозуміло, що не можуть виступати в ролі логічних центрів службові частини мови – прийменники й сполучники, які не мають самостійного значення, а служать для виявлення відношень та зв'язків між словами (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)