прикметний
ПРИКМЕ́ТНИЙ, а, е, розм.
1. Який відзначається певною особливістю; характерний.
Ось скатерть Шльонськая нешпетна, Її у Липську добули; Найбільше в тім вона прикметна, На стіл як тілько настели І загадай, якої страви, То всякі вродяться потрави (І. Котляревський);
Посилення уваги до людської особистості, до характеру сучасника – одна з прикметних якостей нашої нинішньої прози, і якість, поза всяким сумнівом, хороша (з наук. літ.);
Друга прикметна риса нинішньої декади [в Москві] – це те, що в ній на повну силу зазвучала народна пісня, в усій красі виступила самодіяльна творчість (М. Рильський).
2. Який виділяється з-поміж інших; помітний.
При кухні, на сидінні маячила прикметна постать відомого всій роті кухаря Меркурія (Я. Качура);
– Візьміть за приклад Сервантеса. Він написав кілька дуже прикметних і гарних повістей, та, якби не створив “Донкішота”, ніколи не зайняв би в літературі того місця, яке посідає тепер! (О. Полторацький).
3. Який є знаком чого-небудь.
Рука черкнула і кам'яну скіфську бабу .. Хтось придумав, закопав біля двору, і тепер навіть вночі, якщо п'яний, йдучи з чайної, наткнеться на цей прикметний стовпчик, то одразу визначить свої координати (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)