прикіл
ПРИ́КІЛ, кола, ч.
Кіл, вбитий у землю.
Його мозок продовжував працювати з надмірною силою, несучи його бозна-куди, неначе степового коня, що зірвався з прикола (О. Довженко).
(1) На при́колі – прив'язаний до кола.
За насипом паслися на приколі кози (С. Журахович).
◇ Ста́ти на при́колі див. става́ти;
Стоя́ти / бу́ти на при́колі див. стоя́ти;
Трима́ти на прико́лі див. трима́ти;
(2) Як на при́колі – почуваючи себе зв'язано.
Хлопець спочатку тримався десь у кутку, на краєчку стільця, як на приколі, а потім помалу звикав до оточення (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)