приліплювати
ПРИЛІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЛІПИ́ТИ, ліплю́, лі́пиш; мн. прилі́плять; док., що.
1. Прикріплювати що-небудь до чогось чимсь липким.
Тарас саме приліплював на стіни свого куреня шматки сірого грубого паперу (О. Іваненко);
Іван підбіг, приклав портрет до стіни, а Каленик, пожувавши ще трохи, вийняв хліб з рота і приліпив (М. Коцюбинський);
О. Артемій .. написав зверху на пакеті, що посилається з Богуслава, приліпив марку (І. Нечуй-Левицький);
// Прикріплювати що-небудь липке до чогось.
Є в нього на лівій щоці родиме п'ятенце [родима пляма] з копієчку завбільшки, ніби хтось, граючись, шевської смоли приліпив для розваги (Григорій Тютюнник);
// перен., розм. Ненадійно поміщати що-небудь на чомусь; притуляти.
Шаула мимоволі зірвав шапку з голови, але тут же її й накинув, не натягаючи на вуха, а лише приліпивши десь на потилицю (Іван Ле).
2. розм. Міцно приєднувати що-небудь до чогось якимсь способом.
– А такий же гарний учитель був! .. Бувало, чи набійку, чи латку приліпить до чобота, – зубами не одірвеш! (Є. Кравченко);
– Все вже пропало. Відрізати скибу хліба можна, але приліпити її знову – трудно (Г. Хоткевич);
* Образно. На кождого знайде [Гжехоткова] що сказати, кождому приліпить латку (І. Франко).
3. перен., розм. Давати кому-небудь влучне прізвисько.
Кличку “Корж” приліпили новоприбулому до коша парубку, який .. коржем скотився з крутої гори і, на здивування друзів, лишився живим (з наук.-попул. літ.);
– Звідки ви так швидко дізналися? – А через Радіомусія ж. – Що це за установа? – Не установа, а людина .. Це хлопці йому таку наличку [прізвисько] приліпили (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)