приминати
ПРИМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИМ'Я́ТИ, мну́, мне́ш, док., що.
1. Притискаючи або пригинаючи, робити прилеглим або похиленим (бур'ян, траву і т. ін.).
Хорти пробігли за кіннотниками, приминаючи траву, як вітрова хвиля (Ю. Яновський);
Лукія впала на землю, прим'явши високе буйне жито, і заридала (О. Донченко);
// Наступаючи на щось, топчучи, руйнувати.
Дмитро, приминаючи верзунами химерно наточені черв'яком купинки землі, іде до катраги (М. Стельмах);
// Мнучи, притискати.
Семенко і той з ранку до вечора в глині товчеться. Баби мажуть, і він собі ручкою по стіні ляпає та трісочкою приминає (І. Муратов).
2. тільки док. Трохи пом'яти що-небудь.
Прим'яти спідницю.
3. тільки док., кого, перен., фам. Побити кого-небудь.
Так скрутив [Мірошниченко] карка [Якову], що в чоловіка якось одразу по-гусячи зів'яла голова .. – Коли прим'яв тебе, Якове, трохи, пробачай, – покосився на нього Мірошниченко (М. Стельмах).
(1) Прим'я́ти під се́бе кого:
а) навалитися своєю вагою на кого-небудь;
б) потоптати когось (про коней).
Кінь, відчувши погибель, що дихала на нього з прірви, осів на задні ноги, плигнув уперед і, прим'явши під себе кількох циган, вирвався і пішов чвалом по луках (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)