примирятися
ПРИМИРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., рідко, ПРИМИРИ́ТИСЯ, мирю́ся, ми́ришся, док.
1. Переставати сердитися один на одного.
[Дзвонариха:] Вже перед смертю тільки примирилися, та й то сестра Анна Дмитрівна перепросила вже (М. Старицький);
Зараз, примирившись, вони [Богдан з Танею] ніби заново впивалися своїм почуттям, віднайденим, переболілим і від того ще більш спраглим, ще більш солодким (О. Гончар);
// Переставати ворогувати з ким-небудь, встановлювати мир.
З біографічного боку вісімдесяті роки – то історія Франкових проб примиритися з галицькими народовцями (А. Кримський);
Гугеноти дістали право вільно сповідувати свою релігію. На цих умовах гугеноти примирилися з королем-католиком, що відступився від їх релігії (з навч. літ.).
2. Ставитися терпимо до кого-, чого-небудь.
Полковник часто хмурив дугасті брови, щось там у ньому всередині борсалося кострубате й болюче, що й він не міг його викинути, і, либонь, через те я примирявся з ним та терпів. Полуботок викликав повагу (Ю. Мушкетик);
Стояв такий їдкий сморід, що навіть нам, людям уже давно пропахлим від шкіри до кісток цим запахом, важко було з цим примиритися (Ю. Збанацький).
3. Усвідомивши неминучість чого-небудь, умиротворюватися, заспокоюватися.
Спочатку він сподівався, що випадково зустріне її. А потім примирився з тим, що лише побачить її силует на вкритому памороззю вікні (О. Донченко);
Домашні з цим [строком служби] скоро примирилися і вже не так нетерпляче ждали своїх синів (В. Кучер);
// у сполуч. зі сл. з собою. Припиняти внутрішню боротьбу.
– Я відразу примирилась сама з собою. Згодом я перейшла .. в мандрівний цирк (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)