припалювати
ПРИПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., що.
1. Пошкоджувати вогнем або високою температурою поверхню чи краї чого-небудь; обпалювати злегка.
Він підсунув до себе лампу, що нею аж припалив на лобі чуб, і в кімнаті запахло смаленим (С. Чорнобривець);
Вогонь припалив здухвину найменшому вовчукові (П. Загребельний);
* У порівн. – Він [комар] як вколе, він як вжалить, То немов огнем припалить! (Л. Первомайський).
2. Спричинювати засмагу, почервоніння шкіри (про сонце, вітер);
// Змінювати колір чого-небудь, знебарвлювати (про сонце).
Волосся сонце припалило;
// Робити шкарубкою, потрісканою шкіру (про сонце, вітер).;
// тільки док., безос. Пошкодити спекою.
Жнива незабаром, – говорять йому ніби ненавмисні погляди людей, звернені до сонця, до безхмарного неба, погляди, пройняті хазяйською турботою: коли б не припалило (С. Журахович).
3. Прикладаючи що-небудь до вогню або жару, змушувати загорітися.
Він скручує цигарку, припалює її з дядьківської люльки (А. Шиян);
Бійці нахилялися над вогнем, щоб припалити цигарку, й знову з тим же суворим виглядом відкидалися на пеньки (П. Панч);
Він підсів до вогнища, мовчки взяв жарину, припалив погаслу люльку (Д. Ткач).
Словник української мови (СУМ-20)