припалювати

ПРИПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., що.

1. Пошкоджувати вогнем або високою температурою поверхню чи краї чого-небудь; обпалювати злегка.

Він підсунув до себе лампу, що нею аж припалив на лобі чуб, і в кімнаті запахло смаленим (С. Чорнобривець);

Вогонь припалив здухвину найменшому вовчукові (П. Загребельний);

* У порівн. – Він [комар] як вколе, він як вжалить, То немов огнем припалить! (Л. Первомайський).

2. Спричинювати засмагу, почервоніння шкіри (про сонце, вітер);

// Змінювати колір чого-небудь, знебарвлювати (про сонце).

Волосся сонце припалило;

// Робити шкарубкою, потрісканою шкіру (про сонце, вітер).;

// тільки док., безос. Пошкодити спекою.

Жнива незабаром, – говорять йому ніби ненавмисні погляди людей, звернені до сонця, до безхмарного неба, погляди, пройняті хазяйською турботою: коли б не припалило (С. Журахович).

3. Прикладаючи що-небудь до вогню або жару, змушувати загорітися.

Він скручує цигарку, припалює її з дядьківської люльки (А. Шиян);

Бійці нахилялися над вогнем, щоб припалити цигарку, й знову з тим же суворим виглядом відкидалися на пеньки (П. Панч);

Він підсів до вогнища, мовчки взяв жарину, припалив погаслу люльку (Д. Ткач).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

припалювати

Значення в інших словниках