приручати

ПРИРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., кого, що.

1. Робити ручним, свійським.

Ніхто б інший не знайшов шляху до пташиного серця, а Свиридон приручив чорногуза цілком (Ю. Яновський);

Індійського слона можна легко приручити і використовувати на важких роботах (з навч. літ.);

// перен. Робити кого-небудь слухняним, покірним.

Гайсину не вперше доводилося мати справу з дівчатами, і він уже знав, як треба з ними поводитися, щоб якнайскорше приручити (П. Панч).

2. розм. Те саме, що доруча́ти.

Він часом посилав її доглядати сапальниць на буряках або приручав одвезти полудень косарям, що Раїса робила охоче (М. Коцюбинський);

Гроші приручили [товариші] Зінькові одвезти в город та й положити в касу (Б. Грінченко).

Значення в інших словниках

1. приручати — прируча́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. приручати — див. підкорювати  Словник синонімів Вусика
3. приручати — -аю, -аєш, недок., приручити, -ручу, -ручиш, док., перех. 1》 Робити ручним, свійським. || перен. Робити кого-небудь слухняним, покірним. 2》 розм. Те саме, що доручати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. приручати — 1. освоювати, освоїти, поосвоювати, оговтувати, оговтати, пооговтувати, призвичаювати, призвичаїти, попризвичаювати, див. привчати, привикати 2. це доручати  Словник чужослів Павло Штепа
5. приручати — ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. приручати — ПРИРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., перех. 1. Робити ручним свійським. — Ми одомашнюємо страусів, приручаємо диких антилоп… (Гончар, Таврія, 1952, 269); Ніхто б інший не знайшов шляху до пташиного серця...  Словник української мови в 11 томах