приступатися
ПРИСТУПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИСТУПИ́ТИСЯ, ступлю́ся, сту́пишся; мн. присту́пляться; док., розм.
Те саме, що приступа́ти 1, 2.
Я думаю, нема тяжчої та маруднішої роботи, як робота українського галицького публіциста, і приступатись до неї треба з міцною головою та твердою вдачею (Леся Українка);
[Карпо:] Тонка то дуже справа, і не знаю я навіть, як до неї приступитися (В. Собко);
Поважно, з острахом, наче до першої сповіді, приступивсь Семен до граматки (М. Коцюбинський);
Славко приступився до Шарлоти, здійняв капелюх і подав їй руку (Л. Мартович);
Тут, підрісши, заглядали вони крізь щілини паркана і тяжко заздрили гімназистам, що ганяли великого шкіряного м'яча, до якого їм, печерській голоті, і приступитися не було надії ніколи (Ю. Смолич);
– До Феді! Не ми будемо, коли не примусимо його признатися. До самого діда Власа приступимось! А таємницю добудемо (І. Рябокляч).
◇ (1) І не приступа́йся (не приступа́й, не підхо́дь і т. ін.):
а) (до кого і без дод.) дуже гордий, сердитий і т. ін.
Мотря думала теж про Галю. “Може, там така, що й не приступайся” (Панас Мирний);
Гарна була дівка. А горда та пишна, що й не приступай (М. Коцюбинський);
Ані́ приступи́ти.
Дивиться [Варка], наче зараз тебе з'їсть, не соливши, словами і січе, і руба, ані приступити... (Марко Вовчок);
б) (до чого) занедбаний, захаращений, майже непридатний;
Хоч і не приступа́йся.
Колись новісінькі дощані ноші, тепер уквітчані недбайливими латками та наліпленими шарами цементу, лякали, хоч і не приступайся до них (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)