приступатися
ПРИСТУПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИСТУПИ́ТИСЯ, ступлю́ся, сту́пишся; мн. присту́пляться; док., розм. Те саме, що приступа́ти 1, 2.
Я думаю, нема тяжчої та маруднішої роботи, як робота українського галицького публіциста, і приступатись до неї треба з міцною головою та твердою вдачею (Л. Укр., V, 1956, 87);
[Карпо:] Тонка то дуже справа, і не знаю я навіть, як до неї приступитися (Собко, П’єси, 1958, 8);
Поважно, з острахом, наче до першої сповіді, приступивсь Семен до граматки (Коцюб., І, 1955, 100);
Славко приступився до Шарлоти, здійняв капелюх і подав їй руку (Март., Тв., 1954, 299);
Тут, підрісши, заглядали вони крізь щілини паркана і тяжко заздрили гімназистам, що ганяли великого шкіряного м’яча, до якого їм, печерській голоті, і приступитися не було надії ніколи (Смолич, Мир.., 1958, 36);
— До Феді! Не ми будемо, коли не примусимо його признатися. До самого діда Власа приступимось! А таємницю добудемо (Ряб., Жайворонки, 1957, 187).
[І (й) ] не приступа́йся; [І (й)] приступи́тися не мо́жна (стра́шно):
а) про кого-небудь гордого, сердитого, зарозумілого і т. ін.
Мотря думала теж про Галю. «..Може, там така, що й не приступайся» (Мирний, І, 1949, 356);
б) про що-небудь страшне, недоступне і т. ін.
Колись новісінькі дощані ноші, тепер уквітчані недбайливими латками та наліпленими шарами цементу, лякали, хоч і не приступайся до них (Ле, Міжгір’я, 1953, 189);
Оттак, бачиться, і стрельне [рушниця], що й приступитись страшно! (Кв.-Осн., II, 1956, 7).
Словник української мови (СУМ-11)