присягати
ПРИСЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИСЯГНУ́ТИ, ПРИСЯГТИ́, гну́, гне́ш; мин. ч. присягну́в, ну́ла, ло і прися́г, ла́, ло́; док.
1. Давати присягу (у 1 знач.).
Як ми Енею присягали, для його служби жизнь [життя] оддали (І. Котляревський);
Громада глухо присягає. Заприсягла. Питає суд: – Тепер скажіте, християни, Хто отруїв його? (Т. Шевченко).
2. що. Твердо обіцяти кому-небудь здійснити щось, підкріплюючи обіцянку якоюсь клятвою; клястися.
Ой сусіде, сусідоньку, дай за мене дочку, Присягаю, що не буду пити горілочку (з народної пісні);
Аниця присягала, що відробить [попові] та на толоку ходитиме (Л. Мартович);
Андрій кинувся до панночки і підняв її. – Ти не помреш! Присягаю моїм народженням! (О. Довженко);
Говорили, що Іван Антонович присягнув скинути її [плащ-палатку] тільки після повної капітуляції ворога (О. Гончар);
Мирослава присягла, що буде твоєю, і Мирослава зуміє додержати присяги (І. Франко);
// Переконувати, запевняти кого-небудь у правдивості чогось.
– А я присягну, що то ти відьма. Я знаю, що ти ходила гола навкруг хати з макітрою на голові (Л. Мартович);
– Перший раз такого Голуба бачу. Я би присяг, що се Вудвуд (І. Франко);
// Давати присягу у вірності в коханні, в подружньому житті.
Я люблю твого сина, я присягла з ним жити і йому служити (І. Франко);
// кого, діал. Вінчати.
Маруся Гобликова через тиждень виходить заміж .. – Кажуть, що піп присягне їх без виголосків [не оголошуючи] (М. Томчаній).
(1) Присяга́ти / присягну́ти (присягти́) Бо́гом (не́бом і т. ін.) – божитися.
Вже й клянеться [чумак] на чім світ, Богом присягає... (С. Руданський);
– Серденько-дівчино .. Клянусь тобі місяцем, зорями, Присягаю небом, землею і пеклом, Що не буде іншої між нами! (П. Куліш);
(2) Присяга́ти / присягну́ти (присягти́) на ві́рність – давати присягу бути вірним, віддано служити кому-небудь.
– Косинський перед тим, як очолити це бунтарське рушення, мав таємні зносини з турецьким султаном і присягав на вірність (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)