притичина
ПРИТИ́ЧИНА, и, ж., розм., заст.
1. Перешкода, завада.
– Для мене нема і не буде ніякої притичини, щоб одвідать тебе й нагодувати (І. Нечуй-Левицький);
Попався у сю веремію і наш дідуган Тарасович, та якось викрутивсь. Кому вже Бог пошле довгий вік, то ніякий гаспид, ніяка притичина йому його не вкоротить (О. Стороженко);
Повернули. Почали шукати справжній шлях. Шукали, перепитували. Найшли шлях, виїхали. Аж тут друга притичина сталася: почали з'їжджати з гори, як на кобильчині наритники лопнули (С. Ковалів).
2. Пригода.
– Ну, та й притичина мені трапилась цього вечора! (І. Нечуй-Левицький);
А з Василем ось яка була притичина. Вийшовши з попівського саду, він ледве-ледве затюпав до Шміла, все воркотячи собі по дорозі (І. Франко);
[Бичок:] Що там за притичина трапилася? [Стеха:] Ох, горенько ж та лишко тяжкеє! Теличку, та ще й первісточку, цінують!.. (М. Кропивницький).
3. Причина.
– Та, правду сказати, я й не видам, за вас своєї дочки: є тому деяка притичина, – додала різким голосом Каралаєва (І. Нечуй-Левицький);
Управляющий (управитель) шукав будь-якої притичини, аби вивести дідичку з її рівноваги, призвести до сварки, чи що (Дніпрова Чайка);
Обидва замислились. – Адже добре знає [Турбай], у чому притичина, – думав Ярослав (І. Волошин).
◇ (1) Яка́ (оце́ так) прити́чина!; Що за прити́чина! – уживається для вираження здивування, невдоволення, розгубленості і т. ін. з приводу чогось несподіваного чи незрозумілого.
– Оце, яка притичина! Оце випадок!.. Неначе щось недобре віщує... (І. Нечуй-Левицький);
Перелякався й Причепа і все намагався розтулити Савчині зуби. – Горілки! Та голову набік!.. Оце так притичина... (З. Тулуб);
Починаю хвилюватись: що за притичина! Рішуче одмагатись: – Ніколи не писав і не буду! (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)