прихвостень
ПРИ́ХВОСТЕНЬ, сня, ч.
1. зневажл. Той, хто підлабузнюється до кого-небудь, догоджає комусь з корисливою метою; підлабузник.
Думав ото увійти, але двері були заперті. Чую голос Стецька, прихвосня панового: – Степан Степанович приказали, щоб я зараз же привів вас. Чуєте? (Г. Хоткевич);
Розгромили [турбаївці] приміщення суду і, відлупцювавши до безпам'яті панських прихвоснів – суддів та підсудків, рушили всім селом до садиби Базилевських (О. Гончар);
Павлюк вперто твердить своє: Радивон згонить надійних людей, а ставить прихвоснів і полюбовниць (К. Гордієнко).
2. розм., рідко. Той, хто невідступно ходить за ким-небудь.
Хотілось би і на балах та виставах блищати красою одягу, фігури; хочеться читати і грати – хочеться і їздити в кареті і пустословити з своїми прихвоснями... (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)