причіплювати
ПРИЧІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і ПРИЧІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИЧЕПИ́ТИ, чеплю́, че́пиш; мн. приче́плять; док., що.
1. Чіпляючи, підвішувати або прикріплювати до чого-небудь.
В неділеньку святую Мундир надіває [Максим], І медаль, і хрест причепить (Т. Шевченко);
Обувсь [запорожець] у чоботи-сап'янці, підперезався шалевим поясом, причепив шаблюку (О. Стороженко);
Боярин Григорій ішов прямо, не схиляючись, немов хто йому кілок ззаду причепив до спини (А. Хижняк);
На будинку, де ліхтар, зовсім невеличку – “Тут живе ветеринар” – Причепив [Кока] табличку (С. Олійник);
// Приєднувати (вагон, паровоз і т. ін.) до чогось за допомогою зчепу.
На станції Нирково вагон з написом “стружка” причепили до пасажирського поїзда (П. Панч);
До комбайна причіплюють самоскидний тракторний візок (з газ.).
2. перен., розм. Влучно назвавши, закріпити за ким-, чим-небудь (прізвисько, назву і т. ін.).
Українське село вигадливе на прізвиська. Причепить кличку – і носи на здоров'я усе життя (В. Минко);
// Недоречно згадувати щось у розмові, розповіді і т. ін.
Як тобі прийшло на мисль причепити до мене “світло генія”? (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)