причіплювати

ПРИЧІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і ПРИЧІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИЧЕПИ́ТИ, чеплю́, че́пиш; мн. приче́плять; док., що.

1. Чіпляючи, підвішувати або прикріплювати до чого-небудь.

В неділеньку святую Мундир надіває [Максим], І медаль, і хрест причепить (Т. Шевченко);

Обувсь [запорожець] у чоботи-сап'янці, підперезався шалевим поясом, причепив шаблюку (О. Стороженко);

Боярин Григорій ішов прямо, не схиляючись, немов хто йому кілок ззаду причепив до спини (А. Хижняк);

На будинку, де ліхтар, зовсім невеличку – “Тут живе ветеринар” – Причепив [Кока] табличку (С. Олійник);

// Приєднувати (вагон, паровоз і т. ін.) до чогось за допомогою зчепу.

На станції Нирково вагон з написом “стружка” причепили до пасажирського поїзда (П. Панч);

До комбайна причіплюють самоскидний тракторний візок (з газ.).

2. перен., розм. Влучно назвавши, закріпити за ким-, чим-небудь (прізвисько, назву і т. ін.).

Українське село вигадливе на прізвиська. Причепить кличку – і носи на здоров'я усе життя (В. Минко);

// Недоречно згадувати щось у розмові, розповіді і т. ін.

Як тобі прийшло на мисль причепити до мене “світло генія”? (Леся Українка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me