пробовкнути

ПРОБО́ВКНУТИ, ну, неш, док., що і без дод., розм.

1. Невиразно, нерозбірливо промовити що-небудь.

Він іде, тяжко ступаючи, справді мов п'яний; далі знов пробовкне деяке слово (П. Куліш);

– Який се дурний хлопець! П'ять літ має, а ще броду боїться, – пробовкнув сусід (І. Франко);

“Ніщо не вічне!” – пробовкнув дід, – ніхто його не слухав (Леся Українка).

2. Те саме, що пробо́вкатися.

Сам не постеріг [Олексій], як пробовкнув: – Нічого тобі з нею жартувати, не любить вона тебе, як смерті (П. Куліш).

Значення в інших словниках

1. пробовкнути — пробо́вкнути дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. пробовкнути — -ну, -неш, док., перех. і без додатка, розм. 1》 Невиразно, нерозбірливо промовити що-небудь. 2》 Те саме, що пробовкатися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пробовкнути — ПРОГОВОРИ́ТИСЯ (ненароком, мимоволі виказати перев. те, чого не слід було казати, розголошувати), ПРОМО́ВИТИСЯ, ОБМО́ВИТИСЯ, ПРОХОПИТИСЯ розм., ПРОБАЛА́КАТИСЯ розм., ВИ́БАЛАКАТИ розм., ПРОБО́ВКАТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИ розм.  Словник синонімів української мови
4. пробовкнути — ПРОБО́ВКНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка, розм. 1. Невиразно, нерозбірливо промовити що-небудь. Він іде, тяжко ступаючи, справді мов п’яний; далі знов пробовкне деяке слово (П. Куліш, Вибр., 1969, 183); — Який се дурний хлопець!...  Словник української мови в 11 томах
5. пробовкнути — Пробо́вкнути, -ну, -неш гл. 1) О колоколѣ: издать отрывистый звукъ. Дзвін пробовкнув. 2) Проговорить. К. ЧР. 382. Вона пробовкнула щось про пригоду, про втрату бідолашньої дитини. К. МБ. XI. 145. А ще ж козак Морозенко словами пробовкнув. н. п. Зумилися!...  Словник української мови Грінченка