провіряти
ПРОВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОВІ́РИТИ, рю, риш, док., кого, що, також із спол. що, чи і без дод., розм.
Те саме, що перевіря́ти.
Чи хтось за циферблатом цим Хід років провіря? (М. Бажан);
Як Ви думаєте, чи завжди можна на підставі біографії провірити, чи вірш написаний щиро, чи ні? (Леся Українка);
– Радивоне, ану провір, що то вона собі в пазуху напхала! (О. Гончар);
Гнат не розчув останніх слів і поїхав далі. У нього було ще два пункти, які він мав провірити: медпункт і школа (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)