провіряти
ПРОВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех., також із спол. що, чи і без додатка, розм. Те саме, що перевіря́ти.
Чи хтось за циферблатом цим Хід років провіря? (Бажан, Роки, 1957, 181);
Як Ви думаєте, чи завжди можна на підставі біографії провірити, чи вірш написаний щиро, чи ні? (Л. Укр., V, 1956, 99);
— Радивоне, ану провір, що то вона собі в пазуху напхала! (Гончар, II, 1959, 254);
Глухов добре знав секретаря обкому. Він слів на вітер не кидає.. Коли вже пообіцяв провірити, то дійсно провірить (Ряб., Жайворонки, 1957, 19);
Гнат не розчув останніх слів і поїхав далі. У нього було ще два пункти, які він мав провірити: медпункт і школа (Тют., Вир, 1964, 66).
Словник української мови (СУМ-11)