прогнивати
ПРОГНИВА́ТИ, а́є, недок., ПРОГНИ́ТИ, иє́, док.
Гнити наскрізь в одному місці або в багатьох місцях.
– Бач, я й думав з весни підправити оселю... Видно, солома прогнила, – сказав Яків, обдивляючись стелю (Панас Мирний);
Я глянув, а там [на руці] прогнило вже м'ясо до кості (Г. Хоткевич);
Вивіска була стара, дикт в кількох місцях прогнив (Ю. Смолич);
// перен. Упадати в стан розкладу, деградації; занепадати.
[Кобзар:] Поти ще є такі, як оце довелося мені бачити, я вірю, що мир ще не прогнив, серце його не зчервивіло, що народяться інші діти і вознесуть святу правду вовіки! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)