прогнилий
ПРОГНИ́ЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до прогни́ти.
Прогнилі від сирості дошки;
// у знач. прикм.
На сучку верби висів прогнилий ятір (Григорій Тютюнник);
Напевне, здригнулася і прогнила душа штаб-ротмістра, коли він побачив біля образа Божої Матері в крові двох жінок (М. Стельмах);
// у знач. ім. прогни́ле, лого, с., перен. Те, що деградувало, занепало.
Морально очищаючи людину і вбиваючи усе прогниле, реакційне, служить [сміх] передовим ідеалам віку (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)