1. Словник української мови у 20 томах

прогнилий

ПРОГНИ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до прогни́ти.

Прогнилі від сирості дошки;

// у знач. прикм.

На сучку верби висів прогнилий ятір (Григорій Тютюнник);

Напевне, здригнулася і прогнила душа штаб-ротмістра, коли він побачив біля образа Божої Матері в крові двох жінок (М. Стельмах);

// у знач. ім. прогни́ле, лого, с., перен. Те, що деградувало, занепало.

Морально очищаючи людину і вбиваючи усе прогниле, реакційне, служить [сміх] передовим ідеалам віку (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. прогнилий — прогни́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. прогнилий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до прогнити. || у знач. прикм. || у знач. ім. прогниле, -лого, с., перен. Те, що деградувало, занепало. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. прогнилий — ПРОГНИ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прогни́ти. Прогнилі від сирості дошки; Капіталізм — наскрізь прогнила система, що відживає свій вік (Рад. Укр., 3.VIII 1961, 4); // У знач. прикм. На сучку верби висів прогнилий ятір (Тют. Словник української мови в 11 томах