прогугнити
ПРОГУГНИ́ТИ, ПРОГУГНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм.
1. що і без прям. дод. Те саме, що прогугня́вити.
– А ви куди ж так рано зібралися? – І не питайте, пане, біда: від полісовщиків тікаємо, – понуро прогугнів Левко (М. Стельмах).
2. Док. до гугни́ти 2.
Словник української мови (СУМ-20)