прогугнити
ПРОГУГНИ́ТИ і ПРОГУГНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док.. розм.
1. перех. і без додатка. Те саме, що прогугня́вити.
— А ви куди ж так рано зібралися? — І не питайте, пане, біда: від полісовщиків тікаємо, — понуро прогугнів Левко (Стельмах, І, 1962, 77).
2. неперех. Док. до гугни́ти, гугні́ти 2.
Словник української мови (СУМ-11)