прогугнявити

ПРОГУГНЯ́ВИТИ, влю, виш; мн. прогугня́влять; що і без прям. дод., розм.

Док. до гугня́вити.

Нестямний регіт обняв хату... За ним не чутно було, як Педоря, прогугнявивши собі під ніс “заціпило?!”, грюкнула дверима (Панас Мирний);

– Квіточки, метелики, – єхидно прогугнявив Данько. – А куди ми це все подінемо (Ю. Мокрієв);

– Ти – Жора?! Ти – мій Жора?! – отетерів батько. – А що, хіба не схожий? – прогугнявив Жора (Остап Вишня).

Значення в інших словниках

1. прогугнявити — прогугня́вити дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. прогугнявити — див. сказати  Словник синонімів Вусика
3. прогугнявити — -влю, -виш; мн. прогугнявлять; перех. і без додатка, розм. Док. до гугнявити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. прогугнявити — СКАЗА́ТИ (передати словами думки, почуття, поставити якесь запитання, дати відповідь, зробити повідомлення і т. ін.), МО́ВИТИ, ПРОМО́ВИТИ, ПРОГОВОРИ́ТИ, ПРОКАЗА́ТИ, ВИ́МОВИТИ, ВИ́СЛОВИТИ, ПОВІ́ДАТИ, ВИ́ГОВОРИТИ розм., ПРОГЛАГО́ЛИТИ (ПРОГЛАГОЛАТИ) заст.  Словник синонімів української мови
5. прогугнявити — ПРОГУГНЯ́ВИТИ, влю, виш; мн. прогугня́влять; перех. і без додатка, розм. Док. до гугня́вити. Нестямний регіт обняв хату… За ним не чутно було, як Педоря, прогугнявивши собі під ніс «заціпило?!...  Словник української мови в 11 томах