прогулювати
ПРОГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.
1. кого, що і без прям. дод., розм. Гуляючи, пропускати кого-, що-небудь, позбавлятися чогось і т. ін.
– А ти, дядьку, дожидай; завтра до вас у село приїде наш старший, так ти його не прогуляй (Г. Квітка-Основ'яненко);
Цю роль треба вести з особливо суворою відповідальністю, і талант свій слід берегти з особливою пильністю. Його так легко можна прогуляти, пробалакати на дрібничках (О. Довженко);
// Не з'являтися, не виходити на роботу, у навчальний заклад і т. ін. без поважної причини; робити прогул.
Учитель говорив, що даремно деякі приїжджі учні гадають, що тут можливо вчитися абияк, прогулювати і взагалі ставитися до школи, як до чогось другорядного (О. Іваненко).
2. тільки док. Гуляти (у 1–3 знач.) якийсь час.
Прогулявши удвох цілий день, рішили [Зінька і Параска] зробити бенкет у суботу (Панас Мирний);
Минуло літо. Якимко прогуляв його на вольних степах (І. Нечуй-Левицький);
[Варка:] Чого, питаю, так довго барився в городі? Більш тижня прогуляв. [Демко:] Не прогуляв, а діло робив (М. Кропивницький);
Ніч прогуляв рід. Ніхто не йшов додому (Я. Качура).
3. що, розм. Витрачати на розваги, гульню; марнотратити.
– Чи в нас грошей немає? Може, я червінці за ніч прогулюю! (А. Головко);
Міщило мав батька-купця десь у Києві. По смерті батьковій не взявся до купецтва, а мерщій кинувся прогулювати батьків набуток (П. Загребельний);
Надовго ж Тимосі було тих грошей? Зараз їх .. прогуляє (Г. Квітка-Основ'яненко).
4. що. Водити кого-небудь на гуляння; робити з кимсь прохідку (звичайно про тварин).
– Через вигін стайничий прогулював жеребця, який .. сердито роздимав червоні ніздрі (П. Панч);
Скотар, який працює вдень, стежить за чистотою приміщення, пасе або прогулює корів (з наук. літ.);
Всі знали, що то Уралов поніс прогуляти, розважити доньку (О. Гончар);
Вовчиха хотіла, мабуть, тільки прогуляти свою собачку (Л. Смілянський).
Словник української мови (СУМ-20)