прожогом
ПРОЖО́ГОМ, присл.
1. Стрімголов.
Прожогом летить [Петро] з гори, підстрибуючи і підковзуючись (С. Васильченко);
Декотрі свині кидаються прожогом в ворота, інші збиваються купами по кутках (Леся Українка);
Христина прожогом вибігає надвір, а Левко поволеньки виходить за нею (М. Стельмах);
* Образно. Теплий і вільний степовий вітрець прожогом вишмигнув з байраку (Ю. Смолич);
// Дуже швидко, миттю.
Прожогом вириває [Настя] ключі з Марусиних рук (І. Нечуй-Левицький);
Надія прожогом підхопилась (Яків Баш).
2. розм. Зараз же, відразу.
Не знайшовши броду, не лізь прожогом у воду! (прислів'я);
// Одним духом.
Піднеси їм склянку води, вони або й губів не вмочать, або всю прожогом видудлять (М. Рудь).
Словник української мови (СУМ-20)