прожогом
ПРОЖО́ГОМ, присл.
1. Стрімголов.
Прожогом летить [Петро] з гори, підстрибуючи і підковзуючись (Вас., II, 1959,119);
Декотрі свині кидаються прожогом в ворота, інші збиваються купами по кутках (Л. Укр., II, 1951, 203);
Христина прожогом вибігає надвір, а Левко поволеньки виходить за нею (Стельмах, І, 1962, 606);
*Образно. Теплий і вільний степовий вітрець прожогом вишмигнув з байраку (Смолич, І, 1947, 111);
// Дуже швидко, миттю.
Прожогом вириває [Настя] ключі з Марусиних рук (Н.-Лев., II, 1956, 465);
Надія прожогом підхопилась (Баш, На.. дорозі, 1967, 63).
2. розм. Зараз же, відразу.
Не знайшовши броду, не лізь прожогом у воду! (Укр.. присл.., 1955, 178);
Буржуазія, бач, не сподівалась, що конгрес [оборони культури] буде діяти прожогом і конкретно (Тич., III, 1957, 34);
// Одним духом.
Піднеси їм склянку води, вони або й губів не вмочать, або всю прожогом видудлять (Рудь, Гомін.., 1959, 43).
Словник української мови (СУМ-11)