прокалатати

ПРОКАЛАТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. Калатаючи чим-небудь, видати часті й сильні звуки.

Хлоп'яча рука, висунувшись крізь дірку в завісі, голосно прокала-тала дзвоником тричі, і гомін стих (А. Шиян).

2. що, рідко. Повідомити про що-небудь калатанням.

Дзвін прокалатав кінець роботи на току (Ф. Бурлака).

3. що, перен., розм. Те саме, що прокалата́тися.

Поки живеш ти, то треба, щоб знав, Що як життя своє прокалатав, Досить тяжкої роботи! (Леся Українка);

– Можливо, наші вже десь воюють, а я тут можу марно прокалатати усю війну (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).

Значення в інших словниках

1. прокалатати — прокалата́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. прокалатати — -аю, -аєш, док. 1》 неперех. Калатаючи чим-небудь, видати часті й сильні звуки. 2》 перех., рідко. Повідомити про що-небудь калатанням. 3》 перех., перен., розм. Те саме, що прокалататися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прокалатати — ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИ розм., БЕ́ВКАТИ розм., БЕ́МКАТИ розм., БА́МКАТИ розм., БО́МКАТИ розм. рідше, БАЛА́МКАТИ діал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИ розм.  Словник синонімів української мови
4. прокалатати — ПРОКАЛАТА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. неперех. Калатаючи чим-небудь, видати часті і сильні звуки. Хлоп’яча рука, висунувшись крізь дірку в завісі, голосно прокала-тала дзвоником тричі, і гомін стих (Шиян, Баланда, 1957, 209). 2. перех., рідко.  Словник української мови в 11 томах
5. прокалатати — Прокалата́ти, -та́ю, -єш гл. 1) Простучать въ колотушку; прозвонить. 2) Пройти (о времени). Прокалатає швидко час. Греб. 333.  Словник української мови Грінченка