прокол
ПРОКО́Л, у, ч.
1. Дія за знач. проколо́ти, проко́лювати 1.
При отитах призначається тепло на вуха, робиться, коли необхідно, прокол барабанної перетинки і вводиться пеніцилін (з наук. літ.);
Про ступінь просмаження узнають з пружності м'яса і кольору соку, що витікає при проколі (з наук.-попул. літ.).
2. Отвір або рана, зроблений (зроблена) чимсь гострим, колючим.
Шабельний прокол у спину і кілька рубаних ран на голові, на шиї свідчили про звірячу розправу убивців (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)