прокопувати
ПРОКО́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОКОПА́ТИ, прокопа́ю, прокопа́єш і діал. проко́плю, проко́плеш, док., що.
1. Копаючи, робити в чому-небудь отвір, утворювати заглиблення, прокладати прохід і т. ін.
Данько з Васильком .. прокопують попід повіткою рівчаки для перших молодих струмочків (О. Гончар);
Спеціальними машинами прокопують канави, куди стікає вода; таким чинам, болота осушуються (з навч. літ.);
Поки Корній прокопав перший рівчачок упоперек греблі, то добре впрів (Б. Грінченко);
Він знав із досвіду, що чим глибшу дучку прокопле в землі, тим більше кип'ячки виступає на воді (І. Франко);
Щоб пройти двадцять кроків до метеорологічної будки, прокопали, у снігу тунель (М. Трублаїні);
* Образно. Казанцев брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі (І. Нечуй-Левицький);
// Копаючи, проходити певну відстань.
Прокоплем було п'ять, шість сяжнів [сажнів], а як десять, дванадцять, то вже велике свято (І. Франко).
2. Копаючи, проходити щось наскрізь.
Копають брати тиждень, копають і другий .. Потомились, сердешні, – робота, бачите, неабияка, прокопали широкий пласт глини і до каменюк докопались, а нема ні скарбу, ні води (О. Стороженко);
Професор вирішив обміряти горб, прокопати в кількох місцях ґрунт та приблизно визначити положення поверхневого шару торіанітового родовища (М. Трублаїні).
3. тільки док., також без дод. Копати якийсь час.
Прокопавши разом з катюгою нині цілісінький день, пан обозний не знайшов там, де сильно сподівався, ані найменшої ознаки будь-якого скарбу (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)