пролетар
ПРОЛЕТА́Р, я́, ч.
1. У Стародавньому Римі – громадянин, який не мав майнового цензу.
2. Найманий робітник, позбавлений власності на засоби виробництва;
// у знач. збірн. Те саме, що пролетаріа́т.
3. заст. Людина, яка не має власності.
Скрізь гаряче пропагандував [пропагував Василь] за те, щоб, залишивши мрії про панські гостинні, де вчителю коли й одводилось, то дуже непочесне місце, – організувати своє життя сільського інтелігента-пролетаря (С. Васильченко);
Назавжди зникли з гірських і підгірських доріг оті знайомі мені з юності вічні пролетарі-злидарі – коновкарі, дьогтярі, решетарі (П. Козланюк).
Словник української мови (СУМ-20)