пролинути
ПРОЛИ́НУТИ, ну, неш, док., поет.
1. Плавно, легко пролетіти.
Пролинув шульпіка, і кури знову зграєю сходяться, сокотять (Панас Мирний);
Хмарам навпроти пролинув літак (П. Дорошко);
Чорногуз, мов привид, беззвучно пролинув до ріки (Ю. Яновський);
// Плавно пропливти (про хмару); пронестися в повітрі (про бурю, вітер і т. ін.).
[Русалка:] Вітра обійняти повік не зможе [береза] – він уже пролинув (Леся Українка);
Виснажливі суховії вже пролинули над степами (Л. Дмитерко);
Пролинула у небі хмарка біла... (І. Гончаренко);
// Прудко пробігти (про живі істоти).
Далі та далі, пролинувши через квітучу луку, вона [дівчина] піднялась на гору, стала з очей зникати... (Панас Мирний);
// Швидко переміститися по поверхні чого-небудь (про тінь).
Ось у травах побігла, пролинула смуга – То хмаринка маленька спішить до Дніпра (О. Ющенко);
// Поширитися в просторі (про звуки, запахи і т. ін.).
Тихий гомін пролинув над юрмищем, але вщух (О. Ільченко);
Серед присутніх пролинув смішок (О. Копиленко);
Незрівнянний аромат першого яблука пролинув над світом (І. Сенченко).
2. перен. Раптом і ненадовго з'явитися у свідомості, уяві, очах і т. ін.
Думка пролинула, зсунулась тьма, ось уже ясної й сліду нема... (Леся Українка);
На хвилину спинилась [мати], і в очах пролинула якась хмарка (С. Васильченко);
Все пролинуло перед очима в одну хвилечку (Г. Хоткевич);
// безос.
“Ой га! – пролинуло у нього в голові. – Ци [чи] не колесо млинське я си [собі] на шию вкладаю?” (Г. Хоткевич).
3. перен. Швидко, непомітно минути (про час, життя, його періоди і т. ін.).
[Олена (одна):] Минулося безпечне та світле щастя, мов пташечкою пролинуло, мов вихром пронеслося (М. Кропивницький);
Ніяково пролинули Годи молодії (Я. Щоголів);
Ніколи не забуду, хоч і ціле життя моє пролинуло з тих пір, як нам у класі вчителька звеліла на вільну тему написати твір (Н. Забіла);
На вогких крилах південного вітру пролинув березень з його раптовими відлигами (В. Козаченко);
Пролинула коротка літня ніч (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)