пролягати
ПРОЛЯГА́ТИ, а́є, недок., ПРОЛЯГТИ́, я́же; мин. ч. пролі́г, лягла́, ло́; док.
1. Проходити в якому-небудь напрямку, тягтися, простягатися десь, повз когось, щось тощо (про дорогу, стежку, канаву і т. ін.).
Серед забутого місця пролягала широка дорога аж на гору. Грабарі зрівняли її, розгладили (Панас Мирний);
Де пролягали в давнину печери, яри між круч перетинали путь, – там траси йдуть, там зеленіють сквери і ескалатори в метро ведуть (М. Терещенко);
* Образно. Може, пісня проляже, мов кладка Від жорстоких до радісних літ. Передайте, щасливі нащадки, Тим степам мій синовній привіт! (Т. Масенко);
// перен. Бути між ким-, чим-небудь, розділяючи, роз'єднуючи когось, щось.
Гляньмо й на те: між снігами зими та огнем пролягає Певна границя і певне віддалення їх розлучає (М. Зеров);
Холодна, страшна далечінь пролягла поміж нами (О. Гончар);
З жахом відчула [Устина], як невидима страшна межа пролягла між нею і лісовиками (М. Стельмах).
2. З'являтися, виникати, утворюватися (про зморшки).
Людина, яка вмерла фізично, але живе в пам'яті, схожа на статую – вона не старіє. Ти сам старієш, а вона ні. У тебе на обличчі пролягають зморшки, твої рухи стають повільнішими, очі втрачають блиск, а вона світить тобі, мов сонце (М. Чабанівський);
Видно, якась нерозв'язана дума залягла важким тягарем у його голові, бо на високому чолі не по літах глибокі пролягли зморшки (Ю. Збанацький).
3. Спрямовуватися куди-небудь.
Скінчились матроські мандрівні дороги, І курс пролягає на схід. Додому, додому! (В. Бичко);
Ще задовго до Ведмедівки і Штукаренко, і Шумаков розуміли, куди пролягає головний напрямок наступу їхньої дивізії (С. Голованівський).
4. безос. Минати (про час).
За Байдою пролягло піввіку (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)