промова
ПРОМО́ВА, и, ж.
Публічний виступ з якого-небудь приводу.
Потім, за вечерею, було багато гомону, промов, розмов (Леся Українка);
Промова діяла не гострою фразою, а самою предметністю теми і фактами, проти яких годі було щось заперечити (з публіц. літ.);
* Образно. Щось є просте й миле у тій промові калатала, якою воно серед тиші й безлюддя обіцяє боронити спокій твого сну... (М. Коцюбинський);
// Текст такого публічного виступу.
Можна вважати, що ораторська промова – особлива форма драматичного монологу (оскільки тут є “виконавські”, “театральні” елементи) (з наук.-попул. літ.);
// заст. Слова, звернені до кого-небудь; мова, розмова.
[Юхим:] Як з таким батьком, то краще на гілляку! [Степан:] Що, сусіде, легко слухати від сина таку промову? (М. Кропивницький);
Та й Іван Хворостюк мав до Петра промову: – А за громадою обстань! – говорив Іван (Л. Мартович);
// церк. Проповідь.
Під час промови Річарда починає [Годвінсон] трястись, далі втуплює очі в простір поперед себе, простягає руки, немов до якого видива (Леся Українка).
(1) Тро́нна промо́ва – те саме, що Тро́нне сло́во (див. сло́во).
Словник української мови (СУМ-20)