промовець
ПРОМО́ВЕЦЬ, вця, ч.
Той, хто виголошує промову.
Більша частина товариства .. нетерпеливо [нетерпляче] поглядала на промовця (І. Франко);
Присівши з хлопцями на піщаній кучугурі, Яресько уважно слухав промовця (О. Гончар);
// Той, хто вміє або любить виголошувати промови; громадський оратор.
Два чи три виступи на студентських зборах, до яких Філько готувався з дійсно демосфенівською упертістю, створили йому славу доброго промовця (Ірина Вільде);
* Образно. Заплісніле каміння, іржаві ліхтарі та тісні площі [старовинних міст] є великими промовцями і не вміють мовчати (Леся Українка);
// церк. Проповідник.
Г. С. Сковорода малює Лаврентія Кордета і як здібного промовця, притому не тільки духовного, тобто проповідника, а і як громадського оратора (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)