промокати
ПРОМОКА́ТИ¹, аю, аєш, недок., ПРОМО́КНУТИ, ПРОМО́КТИ, кну, кнеш; мин. ч. промо́кнув і промо́к, кла, ло; док.
1. Частково або повністю просочуватися якоюсь рідиною, ставати, робитися мокрим, вологим.
Мовби небо розірвалось, Мов із цебра дощ полився! Певне, той Язон в Колхіді Так не промокав ні разу (Леся Українка);
– Я так промокла, що не хочу наносити вам вогкості до всіх кімнат (Л. Мартович);
Бронко відчув, що від роси ноги промокли до шкарпеток (Ірина Вільде);
* Образно. Уже світлішає над гаєм, Дощем пахучим день промок (М. Стельмах);
// Пропускати крізь себе воду, вологу; намокати.
Штани вмить промокли, а в чоботи набралось повно води (М. Трублаїні);
Картаті маскувальні плащі промокли і незграбно стовбурчаться на плечах, чоботи забовтані в руду глину (П. Воронько);
Йти було важко: благеньке пальто промокло наскрізь, коричнева старенька крисаня неприємно липла до лоба (С. Скляренко);
Дощ був не холодний, під таким не страшно й промокнути (О. Гончар).
2. тільки 3 ос., тільки док. Мокнути (у 2 знач.) якийсь час.
Коноплі промокли в озері тиждень.
◇ (1) До [са́мих] кісто́к промока́ти (промерза́ти, пройма́ти і т. ін.) – дуже сильно, наскрізь промокати, промерзати тощо.
Стомилися хлопці, присіли спочити, Промокли усі до кісток (П. Воронько);
Одяглася Катерина погано, накинула на себе дранку, що крізь неї вітер пронизував тіло, проймав до кісток (С. Чорнобривець);
Додому пішов [Боровий], коли вже до самих кісток пробрало його холодом та вологістю (Я. Гримайло);
(2) Промо́кнути (змо́кнути) до ни́тки (до ни́точки, до соро́чки, до [са́мих] сорочо́к) – промокнути наскрізь.
Вода .. стікала з гілок йому за комір, він уже промок до нитки (О. Гончар);
Заскреготавши буферами, відійшов поїзд, а жінки все гибіли під дощем, промокли до останньої ниточки (А. Хижняк);
Вони дурнісінько блукали .. в оситнягах, не знайшли бурлак і тільки змокли до самих сорочок (І. Нечуй-Левицький);
Я забіжу на часок додому, .. та візьму на дорогу кирею, бо як часом нападе дощ, то я змокну до сорочки (І. Нечуй-Левицький).
ПРОМОКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПРОМОКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що і без прям. дод.
Висушувати прикладаючи предмети, які вбирають воду, вологу.
– Хху! аж употів, бігаючи, – і, вийнявши хусточку з кишені підрясника, кілька раз промокнув собі шию (П. Тичина);
Білою хустиною вчителька ретельно промокнула під очима, сховала її в рукав жакета (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)