промокати
ПРОМОКА́ТИ¹, аю, аєш, недок., ПРОМО́КНУТИ і ПРОМО́КТИ, кну, кнеш; мин. ч. промо́кнув і промо́к, кла, ло; док.
1. Частково або повністю просочуватися якоюсь рідиною, робитися мокрим.
Мовби небо розірвалось, Мов із цебра дощ полився! Певне, той Язон в Колхіді Так не промокав ні разу (Л. Укр., IV, 1954, 179);
— Я так промокла, що не хочу наносити вам вогкості до всіх кімнат (Март., Тв., 1954, 428);
Бронко відчув, що від роси ноги промокли до шкарпеток (Вільде, Сестри.., 1958, 398);
*Образно. Уже світлішає над гаєм, Дощем пахучим день промок (Стельмах, Жито.., 1954, 111);
// Пропускати крізь себе воду, вологу.
— Добренні вийшли [штани], на завидки всім. Дощ іде, а я собі в них, не промокають мої штани (Гончар, Тронка, 1963, 319);
Штани вмить промокли, а в чоботи набралось повно води (Трубл., І, 1955, 49).
◊ До [са́мих] кісто́к промока́ти (промо́кнути) див. кі́стка;
Промо́кнути до ни́тки див. ни́тка;
Промо́кнути до ни́точки див. ни́точка.
2. тільки 3 ос., тільки док. Мокнути (у 2 знач.) якийсь час.
Коноплі промокли в озері тиждень.
ПРОМОКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПРОМОКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Висушувати за допомогою предметів, які вбирають воду, вологу.
— Хху! аж употів, бігаючи, — і, вийнявши хусточку з кишені підрясника, кілька раз промокнув собі шию (Тич., І, 1957, 248);
Розписалася [Соломія], промокнула і ткнула ручку Юхимові: — На! (Кучер, Трудна любов, 1960, 342).
Словник української мови (СУМ-11)