промурчати
ПРОМУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, що і без прям. дод.
Док. до мурча́ти.
Промурчав ситий кіт; [Настя:] Питаю куди? А він зиркнув на мене так, наче з'їсти хотів, покрутив головою, щось промурчав, грюкнув дверима, та й вийшов (І. Карпенко-Карий).
Словник української мови (СУМ-20)