промітний
ПРОМІТНИ́Й, а́, е́, розм.
Який веде справи, вдаючись до хитрощів, обману; пронозливий.
[Феноген:] А скільки ж Ліхтаренкові дісталось [грошей]? От промітний чоловік! Прослуживши з таким ідолом при великій комерції тридцять п'ять літ, можна б було і тисячу десятин [землі] купить! (І. Карпенко-Карий);
Патлатий .. чоловік, промітний і прудкий, заходився коло свого діла добре, і з рук його вивернутись було нелегко (О. Ільченко);
// Який відзначається спритністю; заповзятливий.
Промітний він: оце повернувсь, купив горшків, поїхав у базар, продав та купив обіддя, – ото вже й заробив 15 карбованців (Сл. Б. Грінченка);
// Швидкий на розум; кмітливий.
Не забігаючи й додому, подалась я в ясла до Тимка. Ти б його тепер і не пізнав .. Здоровий, жвавий та промітний хлопчина (І. Вирган).
Словник української мови (СУМ-20)