пронира
ПРОНИ́РА, и, ч. і ж., розм.
Те саме, що проно́за.
Там [у школі] прониру якого, ябеду осміють.., часом і виб'ють гуртом (Панас Мирний);
Що тільки не говорив йому той пронира в “Кукушці”! Теж, мабуть, сп'яна розв'язав свій язик (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)